Ще з часів великого українського просвітителя та духовного світоча 17-го століття митрополита Петра Могили систематизованій духовній освіті в Україні приділялась величезна увага. Та й протягом наступних століть українські духовні школи, слідом за Києво-Могилянською академією, підготовлювали освічених священно- та церковнослужителів для Української та інших Православних Церков.

В різні часи були різні умови існування духовних навчальних закладів, відрізнялися методики викладання богословських дисциплін, іноді відчувався вплив західної школи. Зміни державних політичних систем, в яких існувала Церква в Україні, також, в значній мірі, впливала й на кількість навчальних закладів та випускників, а також на умови їх діяльності та навчання.

 

Якщо зупинитися на семінаріях, які надавали духовну освіту середнього ступеню, вони засновувалися при великих монастирях (лаврах) та у великих містах – переважно адміністративних центрах регіону.

Як колись, так і тепер, переважна більшість духовенства закінчує духовні семінарії, одержуючи середню богословську освіту. Більша частина випускників семінарії одружуються та приймають дияконську та священичу хіротонії, декотрі приймають священство ще під час навчання. Сьогодні лише як виняток трапляються такі ситуації, коли духовний сан надається особі, яка не має спеціальної духовної освіти, а керується лише глибокою вірою та власними знаннями. У таких випадках ці священики теж можуть поступити для навчання у духовний навчальний заклад.

Для вступу у православну духовну семінарію абітурієнт готується протягом декількох (можливо - багатьох) років, але головні критерії є незмінними віками: православне віросповідання, воцерковленість та бажання вчитися.

 

Також абітурієнт повинен добре володіти українською та церковнослов’янською мовами, щоб вільно читати Святе Письмо та богослужбові тексти; знати напам’ять основні ранкові та вечірні молитви, а також молитвослів’я, обов’язкові для щоденного вжитку православним християнином. Велика увага приділяється музичним обдаруванням бажаючого вступити до семінарії, бо православне богослужіння неможливо уявити без церковного співу, а на кожному богослужінні правильний голос та слух священика – це початок гармонії та завдаток сприйняття цього священика паствою.

Успішний вступ до семінарії залежить від родинного виховання, морального стану та християнської свідомості абітурієнта. Ці якості та здобутки майбутнього семінариста окреслюються у характеристиці та рекомендації, яку дає йому правлячий архиєрей чи священик-духівник – настоятель парафії, до якої приписаний абітурієнт.

Навчаючись у семінарії (а це на сьогодні 4 роки), вихованець не лише вдосконалює свої власні знання, вивчаючи Святе Письмо, богословські науки, церковну та загальну історію, мови, але проходить і початкову школу самостійного життя, де виховуються і характер, і відповідальність, й братерська підтримка. Семінарист вчиться толерантності, виваженості, акуратності та наполегливості.

Хочеться особливо звернути увагу на те, що сучасна духовна школа готує бакалаврів богослів’я та крім богословських та церковно-історичних дисциплін навчає таким наукам, як: педагогіка, психологія, філософія, мистецтвознавство, вчить церковно-державним відносинам у сучасному суспільстві.

Під час навчання у духовній школі, сучасний семінарист повинен продовжувати виховувати та розвивати у собі основні якості християнина – християнські чесноти: любов до Бога та ближніх, щедрість, стриманість, смирення, некорисливість. Боротьба з власними недоліками та гріхами, добрий приклад для інших – допоможуть семінаристу вдосконалитися. Вихованець духовної школи повинен бути достойним та відповідним не лише у стінах свого навчального закладу, а й перебуваючи вдома, в гостях, у громадських місцях та транспорті. Семінарист не повинен стидатися свого покликання та служіння, тому що, фактично, перші кроки його служіння Богові вже почалися, коли він вступив до духовної школи.

 

Священича родина, діти священика завжди були взірцем для парафіян. Дружина повинна бути помічницею та співпрацівницею священика, тому випускник семінарії повинен керуватися не лише зовнішніми якостями дівчини, але й глибиною її віри, християнськими цінностями та моральним станом майбутньої дружини. Семінарист повинен знати, що у нього є лише одна можливість вибору собі супутниці, з якою він житиме усе своє життя!

У сучасному глобалізованому, комп’ютеризованому та часто аморальному світі, який впевнено йде до свого кінця, легко заблукати будь-якій людині, зійти з праведного, Богом благословенного, шляху… Живучи у цьому світі та навчаючись у духовній семінарії, мріючи у майбутньому стати священиком, семінарист, звичайно, не є повністю захищений від спокус та випробовувань, які його оточують. Але віриться, що провидіння Боже, яке привело його до пізнання духовної науки, наполеглива праця духовних наставників – викладачів та вихователів семінарії, щира власна молитва та уповання на милість Божу, – завжди допомагатимуть вистояти у всіх випробовуваннях та перемогти усі спокуси майбутнього пастиря Церкви Христової. Все це дає можливість з честю нести нелегке та відповідальне, але таке достойне та свідоме ім’я вихованця сучасної духовної школи – семінариста 21 століття!

І нехай допомагає йому в цьому Господь!