Головна » 2009 » Март » 25 » 370-річчю від дня народження гетьмана Івана Мазепи
21:50
370-річчю від дня народження гетьмана Івана Мазепи
Вшановуючи пам'ять гетьмана Івана Мазепи
20 березня 2009 року, у рамках відзначення 370-ї річниці від дня народження Івана Мазепи, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет відслужив панахиду за  спочилим гетьманом на його батьківщині в Свято-Миколаївському храмі, що знаходиться у селі Мазепинці Білоцерківського району Київської області. Його Святості співслужили вікарій Київської єпархії митрополит Переяслав-Хмельницький Димитрій, благочинний Білоцерківського району прот. Миколай Пауков, благочинний Фастівського району прот. Миколай Данилів, благочинний Сквирського району о. Миколай Гопайнич, настоятель храму о. Андрій Банах та духовенство Київської єпархії.
На богослужінні був присутній Президент України Віктор Ющенко, а також голова Київської обласної держадміністрації В.Ульянченко, міністр культури і туризму В.Вовкун, міністр оборони Ю.Єхануров, міністр у справах сім'ї, молоді та спорту Ю.Павленко, народні депутати, представники місцевої влади, козацьких організацій.
 
 
 
 


 
 
 
 
По завершенні панахиди Святійший Владика разом з Главою держави та усіма присутніми на богослужінні вирушили ходою до пам'ятника видатному українському Гетьману – бронзового погруддя роботи скульптора Є. Горбаня для покладання квітів.
 
 
 
Після цього Президент України В.А. Ющенко виголосив промову: «Сьогодні вшановуємо будівничого держави, мудрого політика, дипломата і полководця, талановитого поета, покровителя освіти і мистецтв, захисника нашої віри», - сказав Глава держави, додавши – йдеться, безумовно, також про відновлення справедливості та правди про цього видатного діяча.

«Не одне століття ім'я Мазепи стирали з пам'яті народної... Імперія робила це з однією метою - знищити саму ідею незалежності України, перетворити її на підвладну територію без минулого і майбутнього. Але ми не піддалися, ми вистояли, ми перемогли», – сказав Президент.

Він нагадав, що Іван Мазепа більше двох десятиліть був гетьманом України. «Це були особливі роки – роки відродження з Руїни, роки піднесення національного і державного життя України», – переконаний В.Ющенко. При цьому він нагадав про розквіт української архітектури, освіти, церкви завдяки підтримці гетьмана.

Президент особливо відзначив зусилля гетьмана Мазепи щодо створення з козацької старшини нової, державницької еліти та перетворення українського козацтва на потужне регулярне військо.

«У 1704 році Івану Мазепі вдалося об'єднати правобережну і лівобережну частини України в єдину державу... Україна оживала як країна європейської культури і традиції», – нагадав В.Ющенко, додавши, що мрією гетьмана була самостійна, шанована у Європі Українська держава.

«Іван Мазепа – не зрадник. Іван Мазепа – захисник рідної землі. Іван Мазепа повстав задля України і рідної землі... Пора остаточно розвіяти облудні міфи про начебто зраду Івана Мазепи», – сказав В.Ющенко, наголосивши, що протягом віків його патріотичний вчинок надихав українських патріотів до боротьби за незалежність України.

Говорячи про важливість відновлення історичної правди про гетьмана Мазепу, В.Ющенко нагадав, що ще на зорі незалежності України в Мазепинцях було встановлено перший пам'ятник видатному землякові, а два роки тому в селі збудували дерев'яну козацьку церкву Святого Миколая Чудотворця. Також у Батурині було встановлено ще один пам'ятник Мазепі, створено музей гетьмана та інші споруди, пов'язані з його військовою діяльністю.

«Найбільшим визнанням праведності гетьмана Мазепи стала незалежна Українська держава», – наголосив Президент.

Відзначаючи сьогодні 370-ту річницю від дня народження Івана Мазепи, ми повинні згадати чому зазнав поразки наш славний гетьман. Він зазнав поразки через те, що запорізьке козацтво не було єдиним. Ми повинні знати, що вороги України завжди намагались розділяти нас на різні табори, на різні політичні сили, щоб ми були слабкими. Ми добре розуміємо, що сила в єдності, в любові. До цього часу наша держава не може міцно стати на ноги. Вона коливається то в один, то в інший бік. Ми просимо у молитвах, щоб Господь об'єднав українців у любові до своєї Батьківщини. Багато хто клянеться в любові до України, а насправді любить тільки самого себе в Україні. Ми розділені і через те, що не маємо до цього часу Єдиної Помісної Православної Церкви. Не зрозуміло як православний українець може служити не своєму народу, а чужому. Ми повинні робити все можливе, що у дусі братньої любові нарешті створити в Україні одну Помісну Православну Церкву, бо тільки це з допомогою Божою зможе об'єднати народ в одну націю.

Нехай в сьогоднішній день, як на батьківщині славетного українського гетьмана так і по всій Україні пробудить у наших серцях совість, непереборне бажання думати про вічне, про свою Батьківщину, свій народ, свою сім'ю, і тоді Бог буде з нами.

Андрій ГОЛОВКОВ

Святійший Патріарх Філарет освятив пам’ятний камінь на місці Свято-Микільського (Миколаївського) військового собору
Ім’я гетьмана України у 1687-1709 рр. Івана Мазепи донедавна якщо не замовчувалось, то паплюжилось внаслідок підколоніального становища України. Тільки з моменту відродження державної незалежності України у 1991 р. стало можливим об’єктивне дослідження життя й діяльності цього гетьмана України.
 
 
В п’ятницю 20 березня 2009 року, на столичній площі Слави відбулась урочиста церемонія освячення і відкриття пам’ятного каменю у рамках відзначення 370-ї річниці від дня народження Івана Мазепи. Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні численного духовества освятив цей меморіальний знак на місці якого стояв збудований коштом Івана Мазепи Свято-Микільський (Миколаївський) військовий собор.
 
 
У церемонії відкриття пам'ятного каменя взяли участь – Президент України В.А. Ющенко, міністр оборони Ю.Єхануров, голова Київської обласної держадміністрації В.Ульянченко, секретар Київради О.Довгий, народні депутати та інші представники влади.
 
 
 
 
 
 

Історична довідка:
Спочатку, Миколаївський монастир був жіночим; монахинею в ньому було матір одного з засновників Києво-Печерської обителі – Феодосія, але з 1115 року син Володимира Мономаха – Мстислав, перевів його у чоловічий монастир. Неодноразово розорений половцями, татаро-монголами – він щоразу відновлювався з руїн силами киян.

У 1690-1696 роках за кошт гетьмана Івана Мазепи тут було збудовано нову велику кам‘яну церкву. Грандіозний білокам’яний храм в архітектурних формах українського (мазепинського) бароко зводив талановитий архітектор Осип Дмитрович Старцев. 1821 року храм було передано у розпорядження Військовому відомству. З тих пір собор був храмом-символом військової слави Російської імперії. Тут служили молебні на дні пам’яті про воїнів, загиблих за Батьківщину, а у дні військових перемог сюди приходили поставити свічку за спокій душі воїна його матір, вдова, сестра чи дочка...

У 1713 році на кошт київського губернатора Дмитра Івановича Голіцина було завершено побудову кам’яної церкви, що отримала назву Слупської чи Стовпової через оригінальну форму купола, що нібито виростав вгору з церкви. Щоправда, відомо, що кількома століттями раніше у цій місцевості, де звели храм, стояв стовп (слуп), на якому височіла ікона Святого Миколая.

Тим не менш, ні тоді, ані опісля ніхто не називав Миколаївський Пустинний, як його ще називали, монастир Слупським. Відроджену після зведення храму з унікальним куполом оригінальної форми назви офіційно прагнув привити у 1861 році Микола Сементовський – член Імператорського Російського та Археологічного товариств, автор популярних, витримавши чимало перевидань, книг про Київ.

По завершенні побудови слупообразної церкви мазепинський храм почали називати Великим Миколаєм, а голіцинський – Малим. У 1831 році, під час перебудови київської фортеці, Великий Микола опинився на території цитаделі; військове управління конфіскувало його, ліквідувало монастир і зробило з монастирського собору собор для військової залоги всього Києва. Відтоді його стали називати Військово-Микільський собор.

Верхню частину дзвіниці перебудовано в 1890-тих роках у псевдовізантайському стилі; це внесло чужі мистецькі елементи, які не були в гармонії з початковим проектом. І дзвіниця, і сам собор були пошкоджені більшовицькими набоями під час обстрілу Києва в січні 1918 року. В 1922 році їх заледве відремонтували. Протягом 1920-тих років Українська Академія Наук піклувалася збереженням і реставрацією Військово-Микільського собору. Наприкінці 1920-тих років Археологічний комітет Всеукраїнської Академії Наук з'ясував, що великі грошові потреби для збереження архітектурних пам'яток України не можна задовольнити з муніципальних джерел, і що це потребує підтримки загальносоюзного уряду СРСР. Відповідно до цього, на доручення уряду Української республіки, Всеукраїнський археологічний комітет склав кошторис на поновлення десяти найважливіших споруд України. П'ять із них буди в місті Києві і одною з них був Військово-Микільський собор.

Незважаючи на важливість архітектурного комплексу цього собору «Великого Миколи», і собор і його дзвіницю, монастирські стіни й Економічну браму знищено. На відміну від руйнування головної церкви Золотоверхого Михайлівського монастиря, не зберігали ані жодної деталі і прикрас цього собору. Хоча було що зберігати: залізні двері, прикрашені візерунками, майолікові розетки, хоча живопису й мозаїки всередині не було, але храм мав надзвичайної краси іконостас – різьблений з дерева, позолочений і складався він аж з семи ярусів. Іконостас Миколаївського собору називали одним із найкращих у Києві. Прочани шанували Свято-Миколаївський собор за те, що в ньому зберігалася частка мощей святителя Іоанна Златоуста.

Український поет Михайло Орест (під псевдонімом Б. Мікорський) свідчить, що до того, як було обрано місце для Урядового центру столиці на Горі в Старому місті, була пропозиція примістити адміністративний центр столиці на місці Великого Миколи і, за його відомостями, що споруду Івана Мазепи було зруйновано саме в цей час. Найпізніші наявні фотографії Великого Микільського собору зробив В. Н. Горбовець для Київськоі обласної інспектури охорони пам'яток культури.

Одного разу в 1934 році ставленик Сталіна на Україні Павло Постишев, виступаючи на пленарних зборах Київської Міської Ради, відверто заявив, що треба раз назавжди знести з лиця землі увесь цей «історичний хлам (мотлох)», який своїм існуванням живить коріння українського буржуазного націоналізму. За свідченням очевидця цих зборів, Постишев видав наказ про негайне зруйнування Золотоверхого Михайлівського монастиря та інших історичних будов Києва, зокрема мазепинських церков на Подолі і Печерську. Микільський собор, його дзвіницю і монастирську браму було зруйновано в 1934 році. Саме зруйнування повинно було бути, за законами Радянської України, переведене за згодою Народного комісара освіти старого більшовика і недавно обраного дійсного члена Української Академії Наук Володимира Затонського.

Незалежно від того, які були мотиви руйнування збудованого Мазепою собору, дзвіниці і брами, плани щодо використання колишньої території Микільського монастиря були складені тільки на початку 1940-их років. Навесні 1941 року радянська преса повідомила, що столиця України збагатиться на нову громадську будівлю – Дім культури Червонопрапорного заводу; він мав бути збудований поруч із Печерською Лаврою. Друга світова війна перешкодила здійсненню проектованого в стилі «соціалістичного реалізму» плану.

Трапезна Великого Микільського монастиря, що залишилася незруйнована 1934 року, за архітектурою була близька до знищеного собору. Низько посаджені вікна її фасадів були прикрашені фронтонами і надавали будівлі незвичного нецерковного характеру. Трапезна мала також незвичайний план: прямокутна головна зала мала посередині один вільно поставлений стовп. Незважаючи на унікальність цієї незруйнованої будівлі і зацікавлення Радянського Союзу після Другої світової війни у зберіганні давніх пам'яток, цю трапезну Великого Миколи на початку 1960-тих років було зруйновано.

В ранніх 1960-тих раках було запропоновано побудувати на місці Микільського монастиря Палац піонерів для школярів. Розвиток цього проекту збігся з короткочасним збудженням на Україні, яке було наслідком Двадцять другого з’їзду Комуністичної партії України в жовтні 1961 року. Проект Палацу піонерів висунув питання про майбутню долю залишків монастирського комплексу, часів гетьмана Мазепи. Правдоподібно початковий архітектурний проект нової будівлі передбачав зберегти барокову трапезну, але, незважаючи на те, що й можна було б і слід було б зберегти, її зруйнували. Включення старої будівлі є новий архітектурний комплекс було відкинуто на підставі того, що будівля старої трапезної була релігійна споруда, і побоювалися, що збереження її може пошкодити вихованню нової генерації в атеїстичному дусі.

Новий Палац піонерів (вул. Січневого повстання ч. 13) проектувала бригада архітекторів під керуванням А. Маленького: його збудовано в 1962-65 роках в 1967 року проектувальники отримали державну (колишню Сталінську) премію з архітектури.
 
Основна мета цього заходу – увічнити пам’ять видатної історичної постаті – Івана Мазепи: справжнього патріота та державного діяча, який багато зробив для Києва та України.
 

Нагадаємо що у 2007 році за депутатським поданням Київрада перейменувала вулицю Січневого повстання на честь Івана Мазепи. Такі люди, як Мазепа гідні того, щоб бути увічненими у назвах київських вулиць, монументах та пам’ятних знаках, встановлених у столиці.

Андрій ГОЛОВКОВ

 

 

Джерело: Прес-центр Київської Патріархії.


Категорія: Духовне читання | Переглядів: 1180 | Додав: artasset | Теги: новости, гетьман, Іван, Мазепа, пам'ять
Всього коментарів: 1
avatar
1 Anotokiy • 13:50, 03.04.2009
Так, дійсно це чудово що не забули ще таких і здійснюють відправи!
avatar